Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею. Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ – і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.
Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно? За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? – Запитав чоловік.
-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує. -Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! – І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка – його секретарка – сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.
