Моя свекруха завжди давала зрозуміти, що у старості розраховує тільки на свою дочку, яка точно не покине її. Вона мала одну улюблену приказку, яку вона часто повторювала: “Син на радість, дочка на життя”. Мої свекри віддавали Лесі все, що в них було, тому що «вона мала дбати про них у відповідь». На 80-річчі свекрухи ми стали свідками неприємної сцени. Леся завжди жила безбідно. Батьки купили їй міську квартиру та віддавали їй майже всі свої гроші. Вони відвідували її двічі на тиждень, приносячи їй готову їжу, різні консерви та овочі.
Леся завжди носила дорогі золоті прикраси, і ми ніколи не знали, звідки у неї це все. З іншого боку, ми ж із чоловіком не отримували жодної фінансової підтримки від його батьків. Батько мого чоловіка навіть сказав йому на нашому весіллі, що він тепер годувальник нашої родини і не має на них розраховувати. Загалом ми звикли покладатися тільки на себе і багато працювали, щоб досягти фінансової незалежності та стабільності. На 80-річчя моєї свекрухи ми приїхали рано-вранці з величезним букетом квітів і подарунком: знайденим нами кріслом-качалкою її мрії.
Ми зайшли до квартири, і Леся зі своєю мамою дуже тепло нас зустріли. Однак під час вечірки стало ясно, що Леся надто втручається в життя мами. Я випадково навіть підслухала, як Леся негативно відгукувалася про маму в спальні зі своєю двоюрідною сестрою, Любою. Після вечірки я запропонувала чоловікові взяти його маму до нас на якийсь час , щоб вона могла все обміркувати. Чоловік відмовився, сказавши, що його мама вважає за краще жити з рідною дочкою. Тепер я не впевнена, чи варто мені поговорити зі свекрухою і запропонувати їй окрему кімнату в нашому будинку, де вона могла б бути незалежною і не терпіти поганого відношення з боку дочки.
