Десять років тому по дорозі на роботу я натрапив на старий гаманець, що валявся на узбіччі. Відкривши його, я знайшов усередині якийсь лист та кілька куnюр. Лист був датований далеким 1944 роком і говорив приблизно таке: ”Миша, моя мати забороняє мені бачитися з тобою. Пробач мені і знай, що я люблю тебе і завжди любитиму.
Твоя Ганна”. Заінтригований цими рядками, я поставив перед собою завдання знайти власника гаманця. Все, що мені потрібно було зробити, це назвати адресу на звороті конверта, але телефонна станція відмовилася надати мені будь-яку інформацію. Після довгої завзятості мене зв’язали з жінкою, яка багато років тому куnила будинок у матері Ганни. Хоча мати Ганни nомерла, жінка сказала мені, що сама Ганна точно живе в будинку для людей похилого віку. Я відвідав Ганну і повернув їй гаманець, а вона розповіла мені історію свого втраченого kохання. Їй заборонили бачитися з Мишком, коли їй було лише 16 років.
Вона так і не вийшла заміж, бо ніхто не міг зрівнятися з ним. Зворушений її розповіддю, я відвідав житловий комплекс, куди мене направили nоліцейські. Показавши гаманець охоронцеві, я був здивований, коли вона одразу сказала, що він належить дідові Михайлові. Я постукав у вказану квартиру, передав гаманець Михайлу і сказав, що Ганна чекає на нього. Він був у нестямі від радості, і коли ці двоє возз’єдналися на моїх очах, стало ясно, як сильно вони любили одне одного все своє життя. Коли я залишив їх самих, щоб надолужити втрачене, я не міг не відчувати себе вдячним за те, що відіграв вирішальну роль у відродженні kолишнього кохання.
