Жанна та Віктор вечеряли на кухні, коли у Віктора задзвонив телефон. Він узяв слухавку, пішов до іншої кімнати і невдовзі повернувся. – Хто дзвонив? — одразу ж спитала Жанна. – Жанно, “шvидка” забрала батька, – відповів Віктор, вибігаючи в коридор, – я їду до нього. Донька Жанни вийшла зі своєї кімнати і запитала, що трапилося? – Дідусь захvорів. Його забрала шvидка допомога, – відповіла Жанна. Через день після цього до Жанни підійшли син і невістка, і син почав: – Мамо, ми знайшли квартиру. Ціна підходяща, але потрібно зробити невеликий ремонт. Ми хочемо взяти іпотеку. Ти ж нам допоможеш із грошима? – Славко, а звідки ми візьмемо гроші? Ми ж самі недавно розплатилися з усіма боргами, – відповіла Жанна.
– Може, дідусь допоможе? – запропонував Славко. – Батько ще у ліk арні з дідом. Повернеться – поговоріть з ним, – сумно відповіла Жанна. Коли Віктор повернувся, Жанна спитала його, що сталося. – Процедура, мабуть, складна, – важко зітхнув він, – але я заплачу. Потрібно двісті тисяч. Жанна різко змінилася в особі, але й розуміла, що на кону здоров’я її свекра. – Що будемо робити? – зневірившись, спитав Віктор. – У нас немає таких грошей. Подзвони своїй сестрі, – порадила Жанна. Віктор подзвонив сестрі Олені та попросив про допомогу, але в неї не було грошей. Тим часом син та невістка випрошували гроші у начальства та позичали у друзів.
Їм вдалося зібрати небагато, але цього було замало. Тоді синові В’ячеславу спала на думку ідея. Він зателефонував до своєї сестри Наталки і запитав, чи немає в неї грошей. Вона мала п’ять тисяч, які дід дав їй за успішне закінчення дев’ятого класу. Дівчина віддала гроші братові. Грошей на квартиру було не зовсім достатньо, але на ліk ування діда – саме те, тим більше, що батько теж багато грошей зайняв у друзів. Наступного дня всі онуки прийшли до палати, але всередину пустили лише двох. Олексія Миколайовича переводили до платного відділення, де його чекала процедура. Горді онуки йшли за ним до кінця палати, доки меdсестра не сказала їм повернутися наступного дня. Олексій Миколайович заплющив очі, посміхнувся, а про себе подумав: “Ні, рано мені ще на той світ. Мене чекають онуки!”
