Віра та Іван одружилися після закінчення навчання та винайняли квартиру в місті. Вони жили добре, до них часто приїжджали батьки Віри, які привозили їм картоплю та інші смаколики з села. Іван та його тесть ходили на рибалку і завжди поверталися з добрим уловом. Іван навіть ділився із сестрою рибою та картоплею.
Проте все змінилося, коли фабрика, на якій працював Іван, збанкрутувала, а Вірі затримали зарnлатню. Знімати квартиру в місті стало надто дорого для молодих, тож вони переїхали до села та вклали свої заощадження у ферму матері Віри. Іван незабаром сам купив поросят, курей та кроликів, щоб прискорити процес повернення якісного життя. На жаль, родичі Івана, які позичали в нього гроші, відмовилися повернути їх йому, коли він найбільше їх потребував. Однак, на щастя, Івану зателефонував двоюрідний брат Сергій і запропонував доnомогу, згадавши часи, коли Іван доnомагав йому у студентські роки. Іван був вдячний та перестав більше просити грошей від інших своїх багатих родичів, які відмовилися йому доnомогти.
Сестра Івана приїхала в гості та образилася, коли Іван відмовився доnомогти їй фі нансово, щоб закрити її kредити. Дівчина пішла, не взявши жодного з приготовлених для неї Іваном подарунків, і тепер вона та інші швидkо розбагатілі родичі більше не дзвонять і не відвідують хлопця. Єдиним членом сім’ї, який залишився поряд з Іваном, був його двоюрідний брат Сергій, який завжди ставився до нього як до рідного. Саме тому зараз, коли Іван та Віра одружені, а їхні справи йдуть у гору, зі всіх своїх родичів Іван визнає лише Сергія. Коли люди забувають про нас у найгірші часи, то й у кращі вони нам не потрібні.
