Я 62-річна жінка, яка останні 20 років живе та працює в Італії, щоб заробляти гроші для своєї родини. У мене на батьківщині свій будинок, і тепер я хочу привести свою kохану людину – Василя – жити до мене. Однак моя дочка nроти цього і вважає, що я роблю велику помилку. Ми з Василем познайомилися, коли нам обом було по 40 років – і ми обоє були вдівцями.
Ми зблизилися через наш загальний досвід втрати і підтримували один одного весь цей час. Через рік ми вирішили жити разом, але ніяк не могли вирішити, де – чи в мене, чи в нього. Якось я похвалилася своїми стосунkами з Василем своїй подрузі Ярославі, і вона, здавалося, була рада за мене. Однак після цього Василь почав дистанціюватися від мене, а згодом я дізналася, що він живе з Ярославою. Розбита горем, я вирушила до Італії заробляти гроші та відправляла все своїй сім’ї, яка збудувала на них великий будинок.
Тепер, коли я повернулася, то хочу жити з Василем у власному домі, але моя дочка проти цього. Василь повернувся у моє життя, бо в них із Ярославою нічого не вийшло. Він хоче знову бути зі мною, але моя дочка виступає kатегорично проти пробачення . Василь запропонував мені пожити з ним у його квартирі, але я не хочу залишати свій власний гарний будинок. Я розриваюся між бажаннями моєї доньки та своїми власними. Я не хочу, щоб мене засудили родичі, але також не хочу провести свою старість на самоті.
