Я заміжня, мені 34 роки. Ми з чоловіком живемо окремо, але тепер я хочу куnити мамі будинок ближче до нас. Єдина nроблема в тому, що моя мама вперта і не хоче переїхати до міста. Ми з чоловіком переїхали до столиці з маленького провінційного містечка, влаштувалися працювати і заробляли на життя. У нас є чотирирічна дитина, яка ходить до дитячого садка, і у нас є своя невелика квартира на околиці міста.
Моя мати залишилася в нашому рідному місті, і я хочу переселити її ближче до себе, куnивши квартиру в столиці. Я подумала, що було б корисно, якби вона була поруч, щоб доnомогти з дитиною, але моя мати відмовляється переїжджати. – Що я робитиму там, у тебе? – вона питає, – у мене багато справ удома, а поруч річка та чисте повітря. Навіщо мені переїжджати? Я не розумію, чому вона не хоче переїхати до нас ближче. Схожу історію я бачила у колеги, яка завжди хотіла наблизити до себе батьків.
Її батьки відмовилися переїжджати, а минулого року її батька не стало. Її матері зараз за сімдесят, і вона потребує постійного нагляду, але про неї нема кому подбати там. Моя подруга порадила мені не повторювати її помилки та відвезти маму до себе додому хоч проти її волі, допоки не пізно. Я з нею згодна; життя непередбачуване, і все може статися. На Різдво я поїхала відвідати маму і сказала, що відвезу її до себе, але вона відмовилася мене слухати. Вона сказала, що не покине свій будинок нізащо. Я єдина дочка своєї матері та єдина родичка, інших близьких родичів у нас немає. Я не знаю, що робити.
