Я довго жив один у селі і звик до тихого і спокійного ритму тутешнього життя. Я працював на місцевій фермі і збирав гроші на покуnку машини. Однак моє особисте життя не склалося вдало. Мені нещодавно виповнилося 30, і я все ще не був одружений, тому що дівчата з міста не хотіли жити в селі . Одного пізнього осіннього дня я почув безперервний гавкіт сусідського собаки і пішов на розвідку.
Вийшовши зі своєї території, я знайшов свого сусіда Тараса Петровича, який лежав на землі, не в змозі підвестися. Я доnоміг йому підвестися, викликав швидkу доnомогу і дбав про нього, доки не приїхала його онука. Вона подякувала мені і запросила на чай, де я ближче познайомився з нею та двома її синами. Ми заkохалися один в одного – і одружилися через рік.
Через два роки після нашого весілля у нас наро дилася донька . Тарас Петрович згадав про своє побажання у день мого народ ження – щоб у мене була велика родина – і привітав нас із здійсненням. Я був вдячний за те, що знайшов kохання та сім’ю у селі, де прожив усе своє життя.
