Будучи найманим працівником протягом багатьох років, я відправляла всі свої заробітки на утримання своїх дітей, але у них, виявилося, була дуже коротка пам’ять. Пам’ятаю, коли чоловіка не стало, я залишилася одна з двома дітьми – з 16-річним сином та 14-річною дочкою. Я мало заробляла, працювала листоношою, грошей не вистачало навіть на найнеобхідніше. Мої діти виросли, і їм потрібно було більше. Якось я вирішила поїхати працювати до Іспанії, залишивши дітей із мамою.
Щомісяця я надсилала їй гроші на дітей. Я підтримувала свого сина під час його навчання в університеті та дочку протягом її п’яти років у педагогічному училищі. Після випуску сина я відправила гроші на його весілля та витра тила на урочистість кілька тисяч євро. Син тоді вирішив добудувати батькову хату, яку почав будувати мій чоловік, спустивши все до коnійки. Дочка теж вийшла заміж, і я дала гроші і на її весілля. Наступні чотири роки я збирала гроші, щоб допомогти дочці куnити будинок. Я завжди вважала, що не можна ставити різницю між дітьми. Коли моя мати nомерла, я повернулася додому, щоб залишитися, бо втомилася постійно працювати.
Однак, побачивши гарний будинок сина і свою стару хатину, я була неприємно здивована. Я пам’ятаю, невістка того дня вийшла на подвір’я, привіталася зі мною, але мене навіть у будинок не запросила. Я пішла до дочки, і вона прийняла мене, але не запропонувала ні помитися, ні переночувати. Вона сказала, що нам усім у будинку буде тісно, а мої онуки й так спали в одній кімнаті. На другий день моя сестра вилаяла мене за те, що я недостатньо доnомагала мамі і витра тила все марно. Після цієї розмови я поїхала назад до Іспанії, а моя дочка нещодавно приїжджала в гості, сподіваючись, що я все ще працюю, щоб їм було на що будувати та вдосконалити свої палаци. Скажу так: її сподівання не справдилися.
