Тетяна поверталася додому у “бойовому” настрої. Сьогодні вона поставить чоловіка на місце. Досить! Дванадцять років терпіла його порожні нотації та зарозумілість. Але вранці, коли він вкотре дозволив собі причепитися до дружини і принизити при дочці, чаша терпіння переповнилася. Весь день вона обмірковувала свою поведінку. Ігор, повернувшись із роботи, у брудних черевиках пройшов на кухню. – Танько, я вдома… – Ти чому брудне взуття не зняв? Я щойно мила підлогу! – Я хотів запитати… – Ти rлухий?! Не почув питання? – Я господар у цьому будинку! – Встав у позу Ігор.
– Мені повторити своє запитання? – Та хто ти така, простий економіст! – Ось саме – економіст. З вищою освітою! А ти тричі провалив вступні іспити в інститут і пішов працювати сантехніком! – Та як ти… – Мовчати! Наступний пункт. Якщо ти хочеш щось смачненьке, то попереджаєш мене заздалегідь, а не вранці, тікаючи на роботу! – А якщо забуду? – Твої nроблеми. Якщо не захочеш їсти те, що я зварила, приготуєш сам! Зрозумів?! – Але… – Будеш їсти спагетті з сосисками? – Ні. – Добре.
Оленько, ти доїла? – Тетяна звернулася до дочки, яка завмерла від незвичної поведінки матері. – Так, мамо. Дякую. – Ось і добре. Тетяна викинула на смітник залишки вечері і понесла виносити сміття. Заодно прогуляється, освіжить голову. Надворі йшов дощ. Але жінка цього не помічала, гуляла години дві. Біля дверей її зустрів Ігор. З банним рушником. Протер її, потім за руку відвів у кімнату і сам (!) перевдягнув дружину в сухий одяг. – Ти мені не могла раніше сказати? – Зміни тон! Або ще не зрозумів, що більше не дозволю так звертатись до мене! – Вибач. Я постараюся, — Ігор справді дуже любив і дружину, і їхню десятирічну дочку. – Постарайся. – Я кабачки посмажив. Будеш зі мною?
