Було вже десять вечора, Женя збиралася лягати спати, коли задзвонив телефон. Номер був незнайомий. -Привіт, гудзик, ти мене пам’ятаєш? Женя завмерла, у неї затремтіла рука. Гудзиком її називала тільки одна людина – друг дитинства Микита, в якого вона була заkохана в дитинства. Коли вони виросли, почали зустрічатися і думали побратися, але хлопець буквально за два місяці до весілля просто зник без пояснень.
Женя й досі не знала, що думати. -Пам’ятаю … -У мене тільки одне питання до тебе, але відповідай чесно. Ти мене kохаєш? У Жені на очі виступили сльо зи, її тіло тремтіло від хвилю вання. Вона мовчала. -Я не ображуся, тільки правду скажи. -Люблю, – пошепки сказала Женя, ледве ворушачи губами. -Добре, дякую, і я тебе. А потім він просто кинув слухавку.
Женя не знала, що й думати. Вона поспішно витерла сльози і лягла в ліжко. Вранці їй надійшло повідомлення від мами Микити: «Дорога Женечка, сподіваюся, що ти не тримаєш зла на мого сина. Він дозволив мені розповісти тільки зараз. Він покинув тебе, бо стало відомо про діаrноз. Ліkарі не давали шансів, він не хотів прив’язувати тебе до себе таким чином. Вчора його не стало. він завжди любив тебе».
