Батько суворо наказав дочці повернутись додому. Олексій Володимирович посадив восьмирічну Соню поряд із собою. Він звик усе вирішувати за дочку: які речі їй носити, з ким дружити, кого kохати. Чоловік уважав, що має на це право. А все через подію, яка сталася три роки тому, що розділило їхнє життя на “до” та “після”. Золоте хвилясте волосся Соні, заплетене в тугі кіски, слухняно лежало на плечі, бездонні блакитні очі, обрамлені пухнастими віями, були сповнені розпачу.
Вже три дні дівчинка перебувала в задушливій палаті і дивилася, як веселяться її подружки. Хоча які вони їй подружки? Замість насолоджуватися вдома шоколадними цукерками та дивитися мультфільми, школярки розважали себе як могли: бігали по палаті, грали в ігри на телефоні, малювали. І Валя, і Даша лежали без батьків, а ось Соні не пощастило, так вона вважала, бо поряд був тато. Вона так сподівалася, що його не пустять, але Олексій умовив ме дсестер і тепер вони з дочкою ділили вузьке ліжко на двох. Софії було со ромно перед дівчатами. А ще вона заздрила їм, бо подружки могли робити все, що завгодно, її ж постійно смикав батько.
Неспішно, прогулюючись довгим коридором, Валя раз у раз кидала погляд на Соню. Вона не розуміла, чому батько постійно стежив за нею. Дівчинка була з хорошої родини, де і мама, і тато любили її, тому вона не могла уявити, що таке можливе. У цей момент у коридор вийшла ме дсестра і накричала на дівчаток з такою силою, що вони добігли до палати за кілька секунд. Поки жінка в білому халаті бурчала, Валя, не відриваючись, дивилася на свою нову подругу і сумно думала про її долю. Після того, як Соня виписалася, вона вирішила, що більше не слухатиметься у всьому свого батька. Тепер вона житиме своїм власним життям.
