Все своє дитинство я провів у селі. Саме там знаходиться мій рідний дім. Коли я вступив до університету і перебрався до міста, вирішив залишитись там назавжди. Незабаром я купив собі двокімнатну квартиру, обзавівся дружиною в 29 і став батьком в 31. Зараз моїй Юлі вже 6, а Пашці – 2. Рік тому не стало мого батька, мати залишилася сама з господарством.
Мені хотілося якнайшвидше забрати її до нас. Як і слід було очікувати, мама була не в захваті від такої перспективи. Скажу більше: вона сказала, що нізащо не залишить свій будинок та господарство. – Що сусіди скажуть? А як же моя совість? Я ж не залишу все, над чим ми з твоїм батьком працювали роками. Ось, не дарма кажуть, що старі – як малі діти.
З ними треба розмовляти як з дітьми, вигадувати трюки та хитрощі, щоб досягти бажаного. Дружина пропонувала навіть силою привезти маму до нас, але це також не варіант, її неможливо було б утримати. Загалом, поки ми вирішили часто до неї заглядати, а часом і просимо Юльку покликати бабусю до нас на тиждень, нібито щоб їй вдома не було самотньо поки ми на роботі. Подивимося, що з цього вийде!
