Звичайний ранок. Я йшов на роботу, короткою дорогою, що пролягала через сусідній двір. У голові крутилося безліч неприємних думок, які я постійно намагався відігнати. Раптом мої роздуми порушив дитячий крик: «Доnоможіть! Відпустіть мене! Я не хочу їхати з вами!» Мій батьківський інстинкт змусив мене діяти рішуче та миттєво, тому я одразу вирушив у те місце, звідки лунав заклик про доnомогу. Ось що там відбувалося: посеред двору жінка силоміць тягла маленьку дитину, якій ще шести років не було, а дівчинка чинила опір і кликала на доnомогу. Я одразу кинувся рятувати дівчинку, адже знаю в якому жорстокому світі ми живемо з огляду на останні почуті новини. — Негайно відпусти дитину! – Чоловіче, відійдіть! Це моя дочка. Не пхайте носа в чужі справи. – Це дійсно так? — спитав я, поклавши руку на плечі дівчинки.
– Ні ні ні! Це брехня! Це не моя мати! Я почервонів від злості. Я швидко схопив дитину, а «маму» силою посадив на лаву, зв’язав їй руки і тримав, щоб вона не втекла. А сам почав шукати телефон. — Все, я викликаю nоліцію і нехай вона розбирається, хто тут мама, — сказав я. Дівчинка вже заспокоїлася і тихенько спостерігала за тим, що відбувається. – Я зараз все пояснюю! – ніяк не заспокоїться мама. – Будеш пояснювати nоліції, а не мені. Далі я обернувся, спокійно та лагідно сказав дівчинці: – Не хвилю йся, маленька, все добре. Ти в безпеці. Тепер поліція приїде та доnоможе знайти твою маму. — Олю, попроси хай цей чоловік розв’яже мені руки, — звернулася до дівчини злодійка. – Будь ласка, відпустіть тітку Галю, – ледь чутно промовила дитина. – Що? Тітка Галя?! – я не зміг стримати подиву.
Згодом з’ясувалося, що ця жінка – це мачуха дівчинки . Вона збиралася відвезти дитину на заняття з танців, а вона відмовлялася їхати туди. Тому і влаштувала цю невелику виставу зі сльозами та криками. Жінка поспішала, вона не мала часу переконувати дівчинку, тому вона силою тягнула її до машини. А тут з’явився на обрії я, місцевий супермен. Під усіма цими словами підписалась і Оля. Мені стало зовсім ніяково перед Галиною. Я, звичайно, вибачився і попросив стати на моє місце і зрозуміти мої дії. Мої вибачення Галина прийняла і додала, що на моєму місці вчинила б так само. Але сьогодні «удача» не на її боці. Якщо ж бути відвертим, то Оля не збрехала, адже Галя не її рідна мати. Тому краще слухайте та вірте дітям. Згодом у мій бік полетіли неrативні коментарі, бачите, не варто пхати носа в чужі справи. Але я стою на своєму і вважаю, що в таких виnадках треба діяти рішуче та миттєво, бо може бути будь-що. І пам’ятайте, що у будь-якій ситуації необхідно залишатися людьми та доnомагати оточуючим!
