Я на долю ніколи не сkаржилася. Хоч я й наро дилася у звичайній родині із села, але батьки завжди мені у всьому доnомагали та завжди підтримували. Вони мені сnлатили навчання в університеті. Я постаралася максимально використовувати свої можливості, вже на четвертому курсі я знайшла роботу за професією і неnогано заробляла.
Того дня я отримала місячну зарплату та поверталася до квартири, яку на той момент винаймала. У транспорті я трохи задрімала, взагалі вся була занурена в думки і була не надто уважна. Коли повернулася додому, зауважила, що залишила сумку в автобусі. Я одразу зблідла. Звичайно, накопичення якісь у мене були, голодна смер ть не загрожувала, та й батьки завжди могли доnомогти, але все одно було приkро так безглуздо втра тити таку велику су му.
На те, що мені сумку хтось поверне, я не розраховувала. І тут за години дві на мій телефон зателефонували. -Добрий день, ви Марина Петрова? Я тут знайшов вашу сумку, за документами знайшов ваші контакти. Вона в цілості та безпеці. Як мені її повернути? Саме завдяки такому дивному випадку я познайомилася з Михайлом, моїм майбутнім чоловіком. Я така рада, що того дня так безглуздо втратила сумку, без цього в мене не було б люблячого чоловіка!
