Василь Петрович поспішав на зустріч. Сьогодні відбудеться знайомство із майбутніми сватами. Роман повідомив, куди під’їхати, але чоловік nогано знає другу частину міста. Тож вийшов раніше, щоб не спізнюватись. Як на зло автобус потрапив у пробку. Чекати довелося довго. Дістався до місця призначення Василь Іванович лише за три години. У ресторані за столом сидів лише Роман. Він сказав, що батьки Вероніки дуже зайняті, тож чекати довго не стали. Вже за годину пішли звідси. Василь Іванович засмутився, що спричинив невдоволення майбутніх сватів. Минув час, син більше не згадував про наступне знайомство, а батькові незручно питати. В один із весняних вихідних він прогулювався парком. Назустріч йому йшла kолишня сусідка. Це була диво людина. Вона завжди все і про всіх знала.
Звідки вона черпала відомості, ніхто не знає. Але коли запитаєте у неї про знайомих, розповість усі новини. Ольга Антонівна перша заговорила до Василя Івановича. Виявляється сьогодні весілля у його сина Романа, а він тут ходить. У РАГСі збираються о третій, а в ресторані на п’ять годин вечора. То чому чоловік не збирається досі? Василь Іванович не показав, що чує новину вперше. Він попрощався з kолишньою сусідкою і неквапом пішов додому. Удома вдівець одягнув найкращий костюм, узяв конверт із грошима, який давно приготував на весілля для єдиного сина. До ресторану дістався о восьмій годині вечора. Свято було у розпалі. Василь Іванович підійшов до мікрофона, попросив хвилину уваги. Роман дивився на тата весь червоний від со рому. Вероніка тримала його за руку і щось шепотіла на вухо. Слова батька були такі:
– Я вітаю тебе сину, і тебе Вероніка зі святом. З сьогодення ваше життя зміниться. Тепер ви будете йти по життю рука об руку. Я бажаю вам прожити довге життя поряд, щоб усі біди обтікали вас, а радість була поряд. Я бажаю вам, коли виростуть ваші діти, щоб ніколи не забували, що ви є. І цінували кожну хвилину, проведену з батьками, оскільки час, який ми проживаємо разом, він не нескінченний. По щоці батька потекла сльо за. Василь Іванович вручив подарунок молодим, повернувся та пішов. Вероніка потягла Романа до виходу, куди пішов його батько. Вони поспішали, бо Василь Іванович збирався заходити до автобуса. Діти вибачалися у батька, і запрошували повернутися до зали. Назад вони увійшли втрьох. Сват підійшов познайомитися і вибачився за погане ставлення. Минув час. Під nологовим будинkом свати голосно обговорювали ім’я онука, який сьогодні наро дився.
