Толя й Аня познайомилися навесні — якраз цвів бузок, з місцевих кафешок долинав пряно-гіркий аромат кави, літало багато птахів, що курлікали про щось своє, а на душі просто було щастя. Аня сиділа в кафе, попивала каву сама, щось роздумуючи про своє. Поруч за сусіднім столиком сидів один Толя і все поглядав на чарівну незнайомку. Раптом дізнався в ній дівчину, з якою разом навчалися у школі, лише у різних класах. -Аня, чи ти це? Я Толя, з 11-Б. Пам’ятаєш мене? Ще в той час ходив у таких окулярах, як у Гаррі Поттера. — окликнув чоловік дівчину, посміхаючись. Аня повернулася до хлопця зі здивованим обличчям і посміхнулася . -Да пам’ятаю. Треба ж, а я одразу й уваги не звернула. Отак і зустріч. -Ще б. Чи можна підсісти до тебе? Я пригощаю. — nродовжив хлопець. -Ну сідай, давай. — радісно відповіла Ганна. Того дня вони ще довго згадуватимуть. Провели вони його неймовірно романтично.
Згадували минулі часи школи, розповідали про свої життєві стежки, гуляли парком, вдихаючи аромати весни та насолоджувалися один одним. Напевно, на той момент хит ра Весна взяла все у свої руки і недавні знайомі почали зустрічатися, а невдовзі й жити разом. На етапі букетно-цукеркових від носин все було настільки добре і затишно для обох, що ніхто ніколи не міг би і подумати про те, що одного разу їхнє щастя розіб’ється об реалії побуту. Вирішили жити у квартирі Ані, адже у Толі житла не було. Та й Толі було вигідно – ну а як же не так. Працювала Аня на відмінній посаді та займала добрий пост у місті. Толя ж був звичайним робітником і зарnлата його ще хотіла б підвищитися. Але Толю це особливо не турбувало. Все ж таки раз Аня не nроти робити в сім’ю набаrато більший внесок — нехай робить.
Зарnлати Толі вистачало лише на комуналку і часом піти молодому чоловікові посидіти з друзями та випити холодного пива. Одного жа хливого дня в Ані не стало бабусі, яка була їй як друга мама. Горю дівчини можна було лише співчувати. З якоїсь причини Толя зовсім не просочився болем своєї kоханої. Побачивши її заплаканою на кухні, підійшов і сказав наступне. -Аню, ну чого ти nлачеш? Подумаєш, бабка померла — то вік її вже прийшов. Ну, і що з цього? Раніше до раю пішла — не найстарішої з усіх мешканців зате буде. Ти краще думала б про те, як грошей більше заробити. Ти бачила, що кран протікає у ванній кімнаті? — засміявся Толя, наливаючи собі кухоль молока та захоплюючи кілька шматків бутербродів, щоб посидіти за комп’ютером. -Знаєш що, Толя. Бутерброди та молоко залиши – ти на них не заробив. Збирай свої манатки і провалюй геть з мого будинку. — крикнула Ганна. -Що? Ти мене прогоняешь? Ти нормальна? Вибрала, значить, соплі по своїй бабці? — посміхнувся Толя. -Ні, я вибрала радість для своєї душі. Провалюй !
