У молодості я працювала медсе строю, але вийшовши заміж, я це залишила, точніше, мені довелося залишити роботу. Мій чоловік був «першим хлопцем на селі». За ним бігали всі дівчата. Він був відомим хуліrаном, його знали всі, окрім мене. Я завжди була забита роботою, особливо не цікавилася життям оточуючих, і я не мала часу навіть на прогулянки з подругами, через що їх ставало дедалі менше. За іронією долі він вибрав саме мене. Два роки він домагався мене, доглядав мене всіма способами і, нарешті, досяг. Ми почали зустрічатися, а за рік одружилися.
У перший же день нашого сімейного життя я запідозрила недобре. Він поводився не так, як я очікувала його побачити хоча б спочатку після весілля. Чоловік потрапляв днями з друзями, а коли приходив додому, поводився так, ніби я його слуга. Вдома всюди був розкиданий одяг чоловіка, брудні речі, склянки та тарілки, які чоловік не відносив на кухню, бо йому було ліньки. Його поведінка ніколи не змінювалася. Ми постійно сва рилися через його неакуратність. Так ми прожили довгих і болісних 16 років. Якось він поставив порожню чашку на тумбочку у передпокої.
Я забиралася і боялася зачепити склянку, але й не хотіла прибрати її замість чоловіка. Я спокійно попросила віднести склянку на кухню, адже вона могла б впасти під час прибирання. Чоловік, звичайно, сказав, що займеться цим пізніше — він був страшенно зайнятий залипанням у телевізор. За півгодини я попросила знову. Він закричав на мене, сказавши, що я йому заважаю дивитися найважливіший матч сезону. Я продовжила збирання, але чашку так і залишила. Через кілька хвилин я зачепила тумбочку пилососом. Чашка впала і розбилася на дрібні уламки.
Замість вибачитись, чоловік знову закричав і навіть махався руками, мовляв, я не даю йому спокійно футбол дивитися, а потім звинувачую, що він постійно з друзями. 16 років я терпіла все це. Чому сама не знаю, але той день, та чашка стала останньою краплею для мене. Я того ж дня зібралася і поїхала до батьків, а потім подала на роз лучення. Нині я живу одна. Але моя самотність приносить мені більше радості, ніж приносило спільне життя з чоловіком. За це, хоч би як іронічно це звучало, я вдячна маленькій філіжанці, яка розбилася в найпотрібніший момент.
