Їй було 8. Лікарня. Дві дівчинки-сусідки: 7-річна Надя, та 9-річна Ася. Вхідні двері відчинилися, і медсестра Валя внесла маленький пакунок: — Дівчатка, у нас нова. Їй лише 6 місяців. Її звуть Таня. Дівчинка рідко nлакала, але в її nлачі можна було чути «ма-ма». Сусідки по палаті робили все можливе, щоб підбадьорити малу.
Личко Тані щоразу осяявало усмішкою. Весь вечір сусідки-подруги сиділи на підвіконнях і чекали на своїх батьків. Але до Тані чомусь ніхто не приходив. Того вечора всі лежали у своїх ліжках, коли з-за дверей почулася розмова. -Мати від неї відмовилася. »Як таке можливо?» — Дзвеніло в голові у Маринки. Вона схопилася з ліжка і босими ногами кинулася до столу медсестри. — Чому відмовилися? – кричала дитина. І тітка Валя все пояснила.
Прийшовши до тями, Марина повернулася до nалати. Вона взяла дівчинку на руки і понесла до свого ліжечка. Ме дсестри всі розповіли матері Марини. — Доню, ти можеш упустити дитину! -Ні, мамо, давай заберемо її. Я дбатиму про неї. Будь ласка. Просто візьмемо її і віднесемо звідси. Минули роки. Молодша сестра Таня у всьому доnомагала Марині – виховувати маленьку доньку сестри – Любочку. Чоловік Володя часто вирушав у багатомісячні подорожі, і якби не Таня, Марина не знає, як вона справлялася з домашніми справами.
