З моїм чоловіком ми познайомилися на весіллі своїх найкращих друзів. Невіста була моєю найкращою подругою, а наречений – другом Влада. Чоловік мій був військовим, після весілля нам видали квартиру. Нам було добре разом. Мені дуже подобалося наше спільне життя. Коли чоловік був на службі, я сиділа вдома з дітьми, займалася з ними, готувала та забиралася. У вихідні, коли чоловік був удома, ми багато гуляли, ходили в гості до батьків, або до друзів. Коли діти виросли, я знайшла роботу в магазині.
Ми разом із чоловіком отримували хорошу щомісячну суму як доход. Часто робили ремонт у будинку, діти наші нічого не потребували. Коли чоловікові виповнилося п’ятдесят, він вийшов на пенсію. До його дня народ ження він часто говорив про це, але ми не вірили. А він пішов і зробив. Ось уже рік, як сидить удома, нічим не займається. Я була б не проти, якби не було наших щоденних сутичок. Чесно, я стомилася. Ми сваримося кожного божого дня. Його єдине заняття – комп’ютерні ігри.
Та ще й іноді ходить на рибалку разом із друзями. Хоч би що ми говорили, він не слухає ні мене, ні дітей. Йти на роботу він kатегорично не хоче. Знаєте, справа зовсім не в грошах. Влад отримує хорошу nенсію, та й я працюю. Просто через неробство він божеволіє. Він звик весь час бути зайнятим, працювати. А зараз він нер вується через все, його бісить все. Мої серіали, все, що я займаюся. Але мені теж не подобаються його комп’ютерні ігри, але я ж мовчу? Сва римося ми кожного божого дня. Я більше не витримую. Це все впливає на моє здо ров’я. Роз лучатися не хочу, але і як вчинити – не знаю. Порадьте щось…
