Я сам із дитячого будинkу, потрапив туди у 12 років, мої батьки розбилися на машині. В мене свого нічого не було. Так і прийшов до дитячого будинkу з порожніми руками. Мені пощастило, бо мене всиновила гарна родина. Я вже був досить дорослим, щоб розуміти, що вони не мої батьки, але все одно називав їхню «мама» та «тата», бо вони ставилися до мене саме як до рідного. Я дуже вдячний другій родині, вони зробили з мене гарну людину. Мама працювала kухарем, дуже смачно готувала.
Тож вона навчила мене кільком стравам, я теж вивчився на кухаря. Зараз працюю у хорошому ресторані, грошей у мене вистачає. На свою квартиру поки не накопичив, зате одружився з такою ж простою і милою дівчиною Алісою. Але Аліса має непросту сім’ю. Мама Аліси працює двірником, а батько слюсарем. Вони обоє безпробудно п’ють. Аліса дуже со ромиться своїх батьків, їхньої поведінки. Але незважаючи на це, ми все ж таки одружилися, зараз живемо в комуналці. У нас нещодавно народився син.
І от якось батьки Аліси сказали, що їхня квартира перейде у спадок онукові. Ми були раді, бо самі поки що не жили, а такі перспективи для сина будуть дуже доречними. Тільки зараз я розумію, що квартира для сина залишиться тільки на словах. Батьки Аліси стали пити ще більше та сильніше, ніж раніше. У них накопичилося багато боргів, колектори часто приходять, кажуть, що відсотки капають, а ті борrи віддавати не поспішають. Я запропонував їм поки не пізно переписати на сина дарчу, але вони відмовилися. Думають, що коли квартира перейде дитині, то ми їх виселимо. А те, що колектори можуть її забрати – про це вони не думають.
