Батьки відмовляли мене від заміжжя з Іваном. – Доню, невже ти не бачиш, що він не нашого рівня? – Нарікала мати. Батьки мої досить багаті люди. Батько має свою маленьку, але досить прибуткову справу. З Іваном ми познайомилися через друзів. Був він звичайним хлопцем із неповної родини, якого одна насилу виростила мати.
Нічого за межами нашого міста він не бачив, а я з батьками встигла об’їздити весь світ. Проте я вважала, що різниця соціального становища не може перешkодити нам бути щасливими. Ми одружилися. Усі витра ти на весілля взяли на себе мої батьки. Мій найкращий на світі татко також подарував мені шикарну, трикімнатну квартиру, щоб ми жили окремо. Батьки не могли залишити, щоб їхня єдина дочка жила на середню зарnлату, тому періодично давали мені грошей на свої радощі. Іван працював простим бухгалтером у маленькій фірмі. Його зарплати ледь вистачало на бензин та комунальні послуги. Перший тривожний дзвіночок надійшов, коли я побачила свої дороrі парфуми у його мами на nолиці.
Помітивши, що я помітила, Іван розгубився. А його мама із захопленням хвалилася, як син її доглядає. Мій чоловік поцупив у мене духи, щоб подарувати своїй мамі. Нормально, так? А потім він став натякати мені, щоб батько придбав для нього нову машину. Це розчарувало мене у ньому. Було відчуття, що він зовсім ні до чого не прагне. Коли пройшла шалена закоханість, спали рожеві окуляри, і я побачила Івана у всій красі – звичайнісінький жебрак, який не може забезпечити всім необхідним дружину. Тут я і зрозуміла, що батьки мали рацію, потрібно було виходити за людину нашого рівня.
