Життя самотньої матері – це дуже складно, не сперечаюся, але життя самотнього батька – це справжнє пеkло, яке мені не пощастило випробувати на собі. Моя дружина не втекла від мене. Вона була доброю людиною, я не збрешу, якщо скажу, що моя дружина була найдобрішою людиною, яку я взагалі зустрічав у своєму житті.
За життя вона багато дбала про мене, своїх близьких і друзів, вона мала дуже чисту душу… Як заведено, бог забирає до себе тільки найкращих людей, і це правило не оминуло і мою дружину, яка пішла, залишивши янголятко, нашу дочку зі мною. Моя дочка завжди була схожа на мою дружину, через що я лише сильніше любив її, і добру половину свого життя я присвятив саме їй, її вихованню, тому, щоб зробити її щасливою і подарувати їй щасливе життя.
Почасти, мені це і вдалося, адже виросла вона дуже щасливою дівчинкою, завжди посміхалася, і росла навіть розпещеною увагою, любов’ю і, звичайно, грошима. Дочка від усіх вимагала до себе ставлення, як до королеви, а якщо цього не надавали, вона просто не спілкувалася з цими людьми. Найдивовижніше в цьому у всьому – це те, що до неї реально зверталися так, всі хлопці та дівчата, але не в останню чергу через її зовнішність. Як і моя дружина, дочка була просто прекрасна, ось тільки, що її дуже сильно відрізняло від матері, це характер. Однак я пови нен зізнатися, краще вона буде такою розпещеною, ніж сумною та пораненою, якою бути у неї були причини…
