Моя однокласниця Настя ніколи не прагнула знань. У школі “відбувала термін” до повноліття. На майбутнє плани у неї були прості – вдало вийти заміж, стати домогосподаркою та мамою. А чоловік, щоб забезпечував сім’ю. Однак мама змусила її вступити до В НЗ. До нашого педагогічного завжди був недобір, тому туди можна було вступити з будь-яким рівнем знань. Навіть без них. – Як же ти дітей навчатимеш? – дивувалася я, знаючи про її небажання вчитися. – Я, по-любому, працювати до школи не піду.
Ходжу на заняття, щоб мати не діставала, — відповіла вона. Після інституту Насті знайшли роботу сеkретаркою у якомусь офісі. Але її швидkо звідти звільнили, оскільки роботодавцям безграмотний секретар без потреби. В інших місцях, де не цікавилися її грамотністю, зарплата була маленькою, тому подруга туди сама не захотіла піти працювати. Через кілька років, після безуспішного полювання за баrатим чоловіком і таких самих спроб знайти роботу з гідною зарnлатою, Настя вирішила піти працювати до школи вчителькою початкових класів. — Шукатиму роз лученого тата з дитиною, — пояснила вона своє бажання працювати вчителькою.
Як її взяли на роботу до школи з її рівнем знань, я не зрозуміла. Настя плутала Австралію та Австрію (в останній, на її думку, жили кенгуру), слово “добре” писала з двома помилками. І так далі і тому подібне. Коли моєму синові настав час йти до школи, Настя попросила, щоб я записала свого хлопчика до неї в клас. Я, звісно, цього не зробила. Навіщо моїй дитині безграмотний учитель? Коли Настя дізналася, що я записала дитину в клас до іншої вчительки, вона спробувала влаштувати мені сkандал. Але я швиденько поставила її на місце: – Тобі самій треба піти до першого класу вчитися. А не дітей навчати. Звісно, Настя на мене образилася. Перестала спілкуватися зі мною. Та й Бог із нею. Мені моя дитина набаrато важливіша.
