Я спілкувалася з Остапом більше чотирьох років, тому коли він зробив мені пропозицію руки і серця, я, не замислюючись, погодилася. Все було чудово, бентежило лише одне: Остап не пропонував з’їжджатися. Більше того, я турбувалася з цього приводу через те, що впевнена: перед початком спільного життя потрібно обов’язково притертися один до одного. А жила я у гуртожитку. Не можу сказати, що умови були нестерпними, але жити з коханою людиною було б краще.
Остап жив разом зі своїми батьками – але у величезній трійці. Якось батьки Остапа поїхали на дачу, сказали – на кілька тижнів. Я подумала, що це чудовий шанс з’їхатися і побути цей час наодинці. Так і зробили. Вирішила показати себе з кращого боку: прибирала щодня, готувала смачні вечері. Але невдовзі я зрозуміла, що ці зусилля марні. Остап почав чіплятися до всього, що я робила. А коли я попросила доnомогти мені зі збиранням, хоча б пил протерти, чоловік моєї мрії відповів:
-Бабську роботу робити? Тобі треба – ти й протирай. Саме в ту секунду я зрозуміла, що якщо він зараз до мене так ставиться – далі буде тільки гірше. За день до приїзду його батьків я все ретельно прибрала, приготувала смачну вечерю – і поїхала до гуртожитку. Коли Остап подзвонив мені наступного дня, я сказала, що весілля не буде, і взагалі – що ми роз лучаємось. Думаєте, він засмутився? Не можу так сказати: адже все, що він мені відповів, було: “Поверни обручку”. Добре, що батьки поїхали вчасно: бо зв’язала б життя з недоумком – і потім мучилася б роками.
