Якось я йшов на роботу. Повольно йшов, нікого не чіпав. Звідки не візьмись до мене причепився бездомний. По одязі людини та його зарослої щетині було видно, що він бідує і живе на вулиці. Від чоловіка неприємно пахло. – Гроші дай, – якось на хабно попросив він, навіть зажадав. Я пошарив у кишенях, але дрібниці не знайшов. А в гаманці була тільки одна велика куnюра, віддати її ніяк не міг, бо тоді довелося б самому стати жебраком і голодувати частину місяця, що залишилася.
Я чесно сказав, що грошей не маю. Чоловік був, мабуть, напідпитку, він від мене не відстав, почав намагатися лізти в мої кишені, чіпати мене. Зрозуміло, це мені було неприємно. Я його легенько штовхнув тільки для того, щоб він не розпускав руки. Але чоловік не стримав рівноваги і впав прямо в калюжу. Тут з’явилася сусідка і почала голосити, що я людину в нужді ображаю.
Я намагався пояснити ситуацію, але вона не почала слухати. Назвала мені останніми словами і пішла. Я допоміг чоловікові підвестися, сам пішов своєю дороrою. Про цей виnадок я б і не згадав, якби все на цьому закінчилося. Весь будинок гуде про те, що нелюд нелюдський і сволота. Все через ту безглузду нагоду і сусідку, яка прикрасила ситуацію і всім розповіла. В історії з’явився ніж, погрози з мого боку та жорстоке поводження. Тепер не знаю, як від цього відмитися. Люди зі мною вітатися не хочуть!
