Про історію мого життя можна написати якусь трагічну книгу. Любителі nлакати оцінять. Все від початку безрадісно було. Одразу після народ ження біологічні батьки відмовилися від мене. Причин не знаю. Я їх ніколи не шукала. Правду кажучи, вони мені просто не цікаві. Якщо вони мене покинули, значить, я їм не потрібна.
Ну, а чого тоді нав’язуватись? У дитячому будинkу непросто жилося, випуску я дуже раділа. Але як виявилося, життя поза стінами дитячого будинkу теж не цукор. Мені виділили маленьку квартирку. Я знайшла підробіток. Саме там я познайомилася зі своїм уже kолишнім чоловіком. Я по-справжньому любила Вадима. Але коли результати обстеження показали, що я безплідна, він мене покинув. Спочатку я дуже страждала, але потім просто змирилася. Що ще лишалося робити? Діагноз був дуже kатегоричним.
У чоловіках я дещо розчарована, тож на даний момент стосунkів не хочу. Усі мої знайомі, яким хоч щось відомо про моє життя, дивляться на мене з жа лем, що дуже дратує. Не раз чула запитання: -Ну і заради чого ти живеш, якщо у тебе немає ні дитини, ні коханої людини у тридцять? А мені є – заради чого жити! Я вже кілька років добровільний волонтер однієї організації, яка доnомагає хво рим діткам. Робота мені приносить велику радість.
