Я перебирала упаковки крупи і розглядала термін придатності, щоб ненароком не куnити щось прострочене. Захопившись цим, не помітила, як зачепила рукою жінку, що проходила повз. Я повернулася до неї, щоб перепросити, але завмерла в повному потрясенні, наткнувшись на дзеркальне відображення своє. -Вибачте … Жінка теж завмерла і витріщилася на мене. Ми, мабуть, хвилин п’ять стояли не в змозі вимовити бодай слова. Першою опритомніла вона. -А вас як звуть? -Марія, – відповіла я.
-А Я Дар’я. Мені здається, що таких збігів бути не може, але я навіть не підозрювала, що в мене є сестра близнюк… – пробурмотіла жінка. Звідки у мене може бути сестра близнюк? Мій мозок був готовий вибухнути від абсурду ситуації. Ми вийшли з магазину і попрямували до найближчого кафе, щоб поговорити. Там уже Дар’я мені розповіла, що першу частину свого життя провела у дитячому будинkу, але потім її удочерила гарна родина. Я тремтячими пальцями набрала номер телефону матері.
-Мамо, ти мене удо черила? Пауза. -Ні, що це ще за дурниці! -У мене є сестра близнюк? Друга пауза була довшою. -Звідки ти дізналася? – Голос мами був наляканим. У тридцять три роки я дізналася, що мама наро дила двійнят. Але вирішивши, що двох виховати одна не зможе, залишила одну у nологовому будинkу. Батько її покинув під час ваrітності. Ми із сестрою зараз близько спілкуємося. А ось із мамою я не розмовляю. Я не можу зрозуміти і прийняти її вчинок. У моїй голові не укладається, як можна було кинути рідну дитину. Я й сама зараз мати, не можу це уявити.
