Нещодавно я зайшла до супермаркету та побачила, що nродається пральний порошок з великою знижкою. Я придбала одразу два пакети. Один для нашого дому, а другий для сім’ї мого сина. Пакети були настільки важкими, що навіть довелося попросити чоловіка про доnомогу, щоб перенести їх у машину.
Коли ми з цим добром поїхали до сина додому, варто було синові побачити цей порошок, як він розгубився і одразу змінився в обличчі. Я також не зрозуміла, що відбувається. – Щось не так? Ви що таким не користуєтесь? Я що помилилась? Син почав якось м’ятися. Тут у кімнату увійшла невістка, побачивши упаковку прального порошку, вона теж зблідла, подивилася на порошок, як на витвір Пекла. – Арино, в чому справа? Я принесла не той порошок? Він вам не потрібний?
– Ні, Алло Петрівно, справа не в цьому. Просто ми в принципі не користуємось пральним порошком. Я здивувалася. – Як ви прете одяг тоді? – Ну, господарським милом. Воно не таке шkідливе для природи та екології. Ми в принципі не користуємося шампунями, гелями всякими, пральними порошками. – А зубну пасту ви використовуєте? – Ні, ми мамі зуби содою та лимонною кислотою чистимо. Тут я вже була готова зомліти. Виявляється, що мій син і онук миють зуби тим, що за лічені місяці може зіпсувати всі зуби. Ось як мені далі жити з цією інформацією?
