Надя поспішала на захист. Ще шість днів тому наукова керівниця погрожувала, що не допустить її до захисту. Їхати треба було 8 годин поїздом. – Секатор! Гілки яблунь заважають вам перемішатись? Бажаєте, щоб все виглядало гарно? Підходьте, я все розповім, покажу. Віддам два за вигідною ціною. – 853, – все повторювала Надя, діставаючи навушники. – Плащ! Надворі негода? Можна копати під дощем, рятує. – А плащ із блискавкою? – Ні, без блискавки. – А замість мене копатиме ваш плащ? – пожартували хлопці. – 25… 853… 47… – все повторювала Надя, щоб не збитися. – Замість плаща, хоч воду б принесли. Була б якась користь! – сказала одна жінка.
Хтось читав у слух вірші, хтось на іншому кінці вагона грав на гітарі та підспівував. – Дівчино, у вас розкішне волосся, – підсів до неї хлопець, який читав вірші. Надя знала його. То був Антон. Мрія всіх дівчат їхньої школи. Він був лідером серед інших, вирізнявся і вмів впливати на інших. Усі хлопчики із сусідніх дворів виконували його будь-яке слово, погоджувалися з ним. Дівчата зітхали. – У вас теж нічого-відповіла вона байдуже. “Напевно, не впізнав” – подумала Надя. Дуже було можливо. Адже це його знала вся школа, а Надя була тихою, непомітною. – Надія, – сказав хлопець. – Так, Антоне? – Ви пам’ятаєте мене? – Давайте на «ти». – Я вражений твоїми кучерями. Довго шукав твою сторінку у соцмережах. – І знайшов? – Ні, у тебе її нема. – Правильно. – Добре, що ми зустрілися. Чи можна обмінятися номерами? Я не хочу тебе втратити. Надя завмерла.
Відомий по всій школі хлопець звернув на неї увагу. Він, здається, теж вступив до іншого міста. Вона раніше не думала, що сумуватиме, але, а зараз… Дівчина кивнула і почала диктувати. Хлопець вийшов на одну станцію раніше, ніж Надя. Надя була схвильована ситуацією. І лише після відходу Антона зрозуміла. — Ось зараза… Не 852, а 853. Дурна ти, Надя. Тепер хлопець подумає, що ти його обдурила. Пройшов місяць. Надя не забувала своєї зустрічі з Антоном, з хлопцем, який подобався їй з восьмого класу. Вона просто прогавила свій шанс і була розчарована цим. – Надя? Це ти? – Антоне? – Ура! У мене нарешті вийшло!
