Я маю університетського друга Влада. Як людина, він дуже гарна. Як друг теж бездоганний, готовий у будь-який час зірватися та приїжджати на доnомогу. Але як працівник… Після інституту ми з Владом влаштувалися працювати в одну контору. Навіть у той самий відділ. Нас звідти витурили за півроку. Обох. За що? Його табель ряснів зауваженнями за запізнення, неявками на роботу, відходом з роботи до кінця робочого дня. Додайте його байдикування на робочому місці і зрозумієте, що начальство, звільняючи його, було у своєму праві.
А мене за що? А за те, що всіма правдами та неправдами прикривав його. Ну на кшталт “Влад отруївся грибами, тому не вийшов на роботу”. Зараз, маючи баrаторічний досвід роботи, я розумію, що моя брехня була шита білими нитками. Але тоді мені здавалося, що я наводжу дуже переконливі аргументи. З того часу наші шляхи-доріженьки у професійній сфері розійшлися. Я влаштувався працювати у фірму, де й працюю досі, а Влад змінив більше десятка робочих місць. Він завжди мріє про велику зарnлату, при цьому робити нічого не хоче.
Його скарги, після чергового звільнення, звучали одноманітно: і його намагаються завантажити чужою роботою, і всі до нього ставляться упереджено, і як спритно він ухилявся від роботи. І такі “сповіді” повторюються регулярно раз на три-чотири місяці. Після того, як його витурять з чергового місця роботи. З недавніх пір у нашій фірмі планується розширення та набір нових працівників. Причому влаштуватися до нас, без поруки працівника зі стажем, неможливо. Будь ти хоч сім п’ядей у лобі. Без поруки до співбесіди навіть не допустять. Тепер Влад просить, щоб я доручився за нього. Але я знаю, що він із себе представляє як працівник. Доручуся за нього, але накосячить, а мені за це потім влетить. Аж до звільнення. Я не хочу ні ризикувати, ні ображати друга. Сиджу, ламаю голову, як би від його прохання відбрехатися?
