З Галиною ми тісно спілкувалися в школі. Не сказати, що були подругами не розлий вода, але і просто однокласницями ми не були. Тим більше наші будинки знаходилися поруч, у школу і зі школи йшли разом, що додатково сприяло нашому спілкуванню. Після школи вона пішла вчитися на юриста, а я вступила на фізико-математичне відділення педінституту. Так наші шляхи розійшлися… Після педінституту я влаштувалася на роботу в рідну школу і працюю там вже двадцять років.
Моя колега, викладач фізики, потрапила в Д ТП і надовго пішла на ліkарняний. Мене попросили взяти три її класу, серед яких 8 “А”. Ось тут-то мене чекав сюрприз. Виявилося, що там навчається син Галини. Про це мене поспішила повідомити сама Галина. – Ну нарешті вчителька не буде чіплятися до мого хлопчика! – щебетала вона. На найближчому уроці я вирішила перевірити, чи справді моя колега чіплялася до її сина. Як з’ясувалося, хлопець нічого не тямив у фізиці. Я посадила його на місце і сказала, що це була “проба пера”, тому оцінку я йому ставити не буду. У той же день зателефонувала його матері і попередила, що якщо хоче хороші оцінки для сина, то нехай стежить за його виконанням домашніх завдань.
Через пару уроків я знову покликала Артура до дошки. На цей раз він з rріхом навпіл відповів урок. Отримав тверду трійку. Але Галину і це не задовольнило. – Невже так важко було поставити четвірку? – До четвірки він не дотягує. Йому треба більше займатися. – Ну, з тобою все ясно. А ще подруга!.. Після цього ми з нею не спілкувались. Зате по місту поповзли брудні чутки про мене. Я і з директором сплю, я чіпляюся до дітей, я і як педагог ніякої… Те, що це робота Галини, я не сумніваюся. Адже відмовилася малювати оцінки її синочку. Звичайно, бризкати отрутою простіше, ніж змусити свого телепня старан но вчити уроки.