З недавніх пір, а точніше з моменту введення нового програмного продукту для нашої діяльності, у мене різко збільшився обсяг робіт. Ні, програмісти не винні. Вони зробили відмінну програму, яка набагато полегшує і прискорює трудовий процес. Винна начальниця нашого відділу. Дамочка, якій до пенсії залишився рік. Їй важливо досидіти покладений термін, а вивчати нову програму їй не хочеться. Вона тупо саботує комп’ютерну програму. А що ж вище начальство? Директор кілька разів пробував переконати її навчитися працювати з новою програмою, говорив, що без цих знань ніяк. Навіть погрожував, що змушений буде вжити заходів.
Але Галина Володимирівна пригрозила звернутися до інспекції праці. І директор махнув на неї рукою. Хай вже краще вона досиджує, ніж інспекція замучить своїми перевірками. Але робота-то сама себе не зробить, значить замість неї цю роботу повинен робити хтось інший. Хто? Дирекція вирішила, що її роботу повинна робити я. А щоб простимулювати мене, директор пообіцяв, що як тільки Галину Володимирівну випровадять на пенсію, її місце дістанеться мені. Сама Галина Володимирівна виконує, в кращому виnадку п’яту частину всіх обов’язків. Все інше на мені. Причому, навіть цей мізер вона робить лише коли захоче. А коли не хоче, то просто йде на ліkарняний.
Чи то у неї і справді стільки бол ячок, чи у неї хороші зв’язки в поліkлініці, але так чи інакше вона місяць на роботі, місяць на ліkарняному. Коли вона на робочому місці, то сидить в телефоні. А я за неї пашу! Без збільшення зарnлати! На одному лише голому ентузіазмі і з надією отримати через рік її місце. Але часом в мені прокидається злість, і мені самій хочеться накатати скаргу в інспекцію праці, і на Галину Володимирівну, і на директора. Але все ж стримую емоції. І тут же у мене з’являються сумніви – а якщо мене кинуть з посадою? Можливо? Цілком! Ось і не знаю, як бути. А поки працюю за себе, і за ту тітку.
