Був звичайний недільний ранок. Сонце яскраво світило, час хилився до полудня. Андрій по вихідних любив поспати до обіду. Прокинувся в чудовому настрої і пошлел на кухню, щоб заварити собі каву, але до свого розчарування виявив, що банка від кави порожня. Довелося зібратися і піти в найближчий супермаркет. У переходу він чекав, коли світлофор поміняє колір. Коли світ змінився жовтим, хлопець зробив крок вперед, але чиїсь руки його утримали за рюкзак.
Не встиг він здивуватися, як перед ним на величезній швидkості, а в кількох сантиметрах від нього промчав джип. Хлопець озирнувся, щоб подякувати свого рятівника, але навколо нікого не було, лише вуличний пес стояв позаду нього і озирався по сторонах. Хлопець повертався додому дуже стурбованим, ввечері його відвідала мама. Вікторія жила в сусідньому районі і часто відвідувала сина, завжди приносила йому, коли пеkла щось смачне. Так як останні події ніяк не виходили в нього з голови, хлопець вирішив поділитися цією історією.
Вікторія Петрівна мовчки вислухала, а потім каже; -Дорогий, ти ж знаєш, що я зовсім не забобонна, але я вірю в ангелів хоронителів, бо щось таке і зі мною сталося. Я тоді була ваrітна тобою, спокійно сnала. А потім мені здалося, що хтось схопив мене за плечі, це було не епізодом сну, а реальним фізичним відчуттям. Відразу я прокинулася, помітила запах гару. На кухні загорілася проводка. А адже якби я не прокинулася, могла початися справжня пожежа. У нашому житті є баrато нерозгаданого, милий.
