Ми з чоловіком зустрічалися з самого університету. Були красивою парою, пам’ятаю, як багато нам тоді заздрили. А ми все ж одружилися, у нас наро дилася дочка. Тільки ось через два роки шлюбу у нас від носини дуже сильно змінилися. Я більше не впізнавала свого чоловіка, він став таким відстороненим. Практично не розмовляв зі мною, та й з донькою особливо не спілкується. Так проходили роки, а ми з чоловіком жили як сусіди. Бачилися тільки вранці за сніданком, а ввечері він дуже пізно приходив.
Навіть свята ми не відзначали разом, він постійно був десь зайнятий. Я підозрювала, що у нього хтось є, але повірити в це не могла і прийняти мені було складно, тому не стала в це лізти. І ось у нас почастішали сварkи. Ми могли посваритися через якусь нісенітницю, то йому рушник для рук жорсткий, то новий порошок для прання не подобається. І ось одного разу мої нерви просто не витримали, і я сказала на емоціях: – Якщо все тебе не влаштовує, може, взагалі роз лучимося? – Давай, збирай речі і на вихід. Я не очікувала, що він так відповість. Але я була на стільки зла, що реально зібрала деякі речі і з донькою ми поїхали до моїх батьків. Я думала, що через деякий час чоловік сам прибіжить до мене з вибаченнями.
Але пройшло три місяці, а він навіть не подзвонив. Я стала стежити за його життям в соціальних мережах. У нього все добре, життя триває, не те, що у мене. У чоловіка з’явилася нова дівчина, швидkо він знайшов. Вони разом так класно відпочивають, щасливі на фотографіях. Він сам подав на роз лучення, nлатить алі менти, але з донькою, якій вже 5 років, він не бачиться. А я думаю, може це і добре, що доля роз лучила мене з таким байдужим до мене чоловіком, і дочка не буде його бачити – менше мучитися буде.
