Люська, моя зовиця, вкінець дістала і мене, і мого чоловіка, свого брата. В родині чоловіка четверо дітей: три брати і сестра. Люська молодша, мій чоловік старше її і молодше двох інших братів. Старші брати живуть далеко. Ми з чоловіком живемо в місті, близько від рідного села чоловіка. Люська залишилася жити в селі. Їй сорок з хвостиком, двічі була заміжня двічі роз лучена. Дітей немає. На даний момент живе з Василем у цивільному шлюбі. Так от, користуючись тим, що з усіх братів тільки Олександр живе поблизу, вона регулярно дошкуляє його проханнями.
Раніше Саша їздив рятувати сестру на першу ж вимогу, але останнім часом і йому набридли вічні прохання Люськи про допомогу. Люська розлучається, Саші треба їхати в село, підтримати сестру і розібратися з kолишніми. У Люськи істерика , Саші треба їхати і втішати її. Люська “пірнула в стакан”, братові треба їхати і витягувати її з цього стану. Одного разу зателефонувала брату і каже, що ії збираються звільнити, приїдь, мовляв, розберіться з начальником. Саша відмовився. Так вона вилаяла брата останніми словами. А днями Люся вже зателефонувала мені. Братові зателефонувати совість не дозволила. – Нехай Саша приїде на вихідні. Виправить паркан.
Все одно два дні байдикувати в місті буде. – А твій Василь сам поправити не може? Без Саші впоратися не можете? – питаю у неї. – Вася не може. Він пошkодив спину. Йому тяжкості піднімати не можна. – Тобто, Василь хво рий, а Саша здо ровий як бик?! П’ятдесятирічний брат пови нен з твоїм парканом возитися, а сорокарічний співмешканець на печі валятися?! Люська, скільки можна брата смикати?! У тебе вічно якщо не одне, то інше! – Брат пови нен доnомагати сестрі! – почала істерити Люська, але я її перебила. – Ніхто тобі нічого не винен. Тобі сорок років! Сама давно вже повин на вирішувати свої nроблеми. А не чекати, коли брат з міста приїде, щоб соплі тобі подтереть!
