Про таку дитину, як Семен, багато батьків мріяли б. Хлопчик в одинадцять років був дуже тямущим і самостійним. Його батьки більшість дня були на роботі, і їм не вдавалося стежити за його уроками. Але в цьому не було якоїсь особливої потреби, адже хлопчик і сам чудово справлявся з усім. Зазвичай лише ввечері батьки перевіряли його уроки та залишалися задоволені. У його щоденнику завжди були одні п’ятірки. Тільки нещодавно там якось з’явилася трійка з історії, цей предмет давався хлопчикові складніше, ніж решта.
Він запропонував батькам найняти йому репетитора, батьки одразу погодилися. Ольга Михайлівна жила у сусідньому районі, тож хлопчик сам до неї їздив. Півроку не виникало жодних nроблем. А потім якось Семен заснув в автобусі, а коли прокинувся, то виявив, що місцевість йому зовсім не знайома. Він спустився на першій зупинці. Він сподівався, що добрі люди доnоможуть йому повернутися до знайомої частини міста. На зупинці стояла бабуся. Він почав її розпитувати. Вона йому підказала, що для того, щоб повернутись до центру, треба сісти на шостий номер.
-О, ось він! Проїдеш три зупинки та спускайся! Вона штовхнула його до дверей автобуса. Хлопчик сів, але за дві зупинки виявив, що це дев’ятий номер. Знову спустився у невідомому місці. Гроші в нього скінчилися, а телефон розрядився. Він просив людей на зупинці зателефонувати його батькам чи дати грошей, йому лише кілька копійок не вистачало. Але ніхто не відгукнувся. Сімнадцять безготівкових людей нарахував хлопчик. Його додому повернула патрульна машина, він тоді вже був готовий nлакати.
