Ми з чоловіком вже рік, як переїхали з середньої смуги на П МЖ на узбережжі Чорного моря. З початком року зовиця заговорювала нам вуха на тему приїхати з сином до нас відпочити. Це для нас було не дуже зручно, оскільки квартира однокімнатна. Але: по-перше, сестра чоловіка; по-друге, розлучена, а отже економить на всьому; по-третє, сама сказала: “Нам аби було де спати, хоч на підлозі”. Приїхала вона з сином в липні. Ми придбали електровентилятор, поставили на кухні.
Диван там вже був. Так що мінімальний комфорт ми забезпечили. Зустрічали ми їх на вокзалі, відвезли додому, вони пообідали, потім влаштували їм маленьку екскурсію: як աвидше і зручніше пройти до пляжу, де у нас і які магазини, де базар. На наступний день ми з чоловіком вирушили на роботу, а зовиця з сином віддалися відпочинку. Йшли з ранку і приходили додому лише ввечері. Прибиралися вдома лише ми з чоловіком, а готувала тільки я. Хоча ми обоє працювали, але перекладати на плечі гості нічого не стали. Возитися з ними у будні у нас часу не було. Але в суботу і неділю намагалися якось прикрасити їх відпочинок.
Природно за свій рахунок, знали, що у зовиці не густо з грошима. Так минуло два тижні. Зовицю з племінником проводили до поїзда. І визнали свою справу зробленою. Ми з чоловіком були впевнені, що його сестра залишилася задоволена нашою гостинністю. З’ясувалося, що ні. Про це нам повідомила свекруха по телефону. Виявилося, що зовиця не відпочила, а змучилася вся. Що в приміщенні задуха, і вони з сином заснути не могли. Що вранці ми їх рано піднімали. Що готували для них одне і те ж. Коротше, такого відпочинку нікому не побажаєш. А брат і невістка не гостинні господарі. – Якщо не задоволена нашою гостинністю, нехай в наступний раз знімає собі житло і готує їжу сама. А до нас щоб більше в гості не напрошувалася, — сказав чоловік матері. З золовкою ми більше не спілкуємося.
