Ще кілька місяців тому моя подруга з незрозумілих причин роз лучилася з її чоловіком, з яким прожила до цього купу років. До роз лучення жили вони добре, любили один одного сильно, чоловік був людиною серйозною, лояльною. А чому роз лучилися – не може зрозуміти ніхто. І ось тільки недавно, ледве вийшовши зі стану повної апатії, подруга розповіла, чому роз лучилася.
А вся справа в тому, що вона, бачите, була не найулюбленішою жінкою в житті чоловіка. – Ах, зрад жував він. Ось гад, звичайно! – сказала я. – Ні, ні, річ не в цьому, – перебила подруга. З самого початку їхніх стосунків, для її хлопця слово матері було понад усе, і людиною номер один для нього вважалася саме мати.
Навіть після весілля, навіть після стількох років спільного життя з дружиною, після стільких створених спогадів, він виконував усі вказівки матері насамперед, прислухався до слова матері більше, ніж до порад дружини. Він, звичайно, любив свою дружину, говорив про це і доводив чи не щодня, але мама все ще залишалася головною людиною у житті. Я, щиро кажучи, в цьому нічого nоганого не бачу, але моїй подрузі це чомусь не сподобалося, і вона поставила чоловіка перед вибором, чи вона, чи його матір. Звичайно ж він вибрав матір, і так вони розлучилися. Подружка називає kолишнього маминим синочком, але я в його діях нічого nоганого не бачу, моя мама для мене теж важливіша за всіх і стоїть завжди вище за всіх.
