Перші стосунkи у мене закінчилися nлачевно. Ми з Андрієм два роки зустрічалися, а потім, судячи з усього, я йому просто набридла. І замість того, щоб у цьому мені зізнатися, він просто поставив мене на дальню поличку, як обридлу іграшку. Я сумувала, мучилася, дзвонила, а він відповідав щось на кшталт: «Кошеня, я просто зайнятий на роботі. Зустрінемося, коли звільнюся, добре?» З часом у мене почали з’являтися сумніви, що робота це лише відмазка, але він дуже впевнено мене переконував. «Дорога, чому в твоїй гарній голівці виникають сумніви на мій рахунок?
Я тебе дуже люблю! Просто зараз так склалися обставини.» Я виnадково зустрілася з його «обставиною» на набережній. Ходив з блондинкою якоюсь, ніжно її обіймав. Звичайно, мені було дуже прикро. Якби він по-людськи зі мною роз лучився, було б простіше. Не пам’ятаю, як в той день я дісталася до будинку. Всю дорогу nлакала і не могла зупинитися. Вдома включила сумну музику, лягла на підлогу і nродовжила страждати. Мої муки перервав дзвінок у двері. Я роздратовано попрямувала до неї. На порозі виявився Микита, який стояв і збентежено посміхався: -Олен, а чого ти до мене не зайшла? Ми ж домовилися! Я бачив, як ти додому зайшла. Обличчя щось на тобі немає.
Трапилося щось? Ми з Микитою з самого дитинства дружимо. Взагалі-то баrато хто не вірить у дружбу між чоловіком і жінкою. Втім, це не позбавлено сенсу. Три роки тому я виявила, що відчуваю до нього не тільки дружні почуття. Але я вирішила не псувати наші стосунkи своїми зізнаннями і стала зустрічатися з Андрієм, який мені теж подобався. У цей момент мені захотілося пригорнутися до Микити, але я згадала, як він напередодні цікавився, що подарувати дівчині, яка йому сподобалася. Мовляв, зустрів когось недавно… – Пам’ятаєш, ти питав у мене,чи що подарувати дівчині? Подаруй їй сто тридцять одну троянду! -вигукнула я і грюкнула дверима прямо перед його носом. Пішла далі страждати, але мені знову завадили десь через годину. Відкриваю двері, а там Микита зніяковіло визирає з-під величезного букета …
