Я вийшла заміж дуже рано. У чоловіка вже було двоє дітей від першого шлюбу. Свою маму вони не пам’ятали, але дуже добре порозумілися зі мною. Чоловік любив мене і був вдячний за все. Батьки не схвалювали мого рішення. Мама звинувачувала мене в необдуманому і дурному вчинку, а тато був дуже суворою і похмурою людиною: ніколи він не показував своїх справжніх почуттів. Лише один брат підтримував зв’язок зі мною.
Моя свекруха була гарною людиною. Після весілля ми поїхали одні в подорож, а дітей доглядала свекруха. Заміжнє життя було для мене раєм. У мене був чоловік, який любив і розумів. Щоразу, коли я хотіла поділитися своїм щастям, то мама не припиняла називати мене “дурепою”. Їй було чхати на щастя дочки. Згодом я поступово віддалилася від батьків. Але одного разу я вирішила приїхати до них без попередження. Вдома був батько. Він добре нас прийняв. Діти не мали дідуся, і вони його відразу полюбили.
А дід поkохав їх. Але мама, як завжди, була незадоволена. Вона навіть не спробувала порозумітися з дітьми. Незабаром і брат почав див но дивитись на мене і не спілкувався зі мною абсолютно. Я завагітніла і наро дила сина. Але мама навіть власного онука бачити не хотіла. За три роки наро дилася ще й дівчинка. Відносини із сім’єю стали погіршуватися. Чоловік вирішив, що продасть квартиру та придбає новий великий будинок для великої родини. Я вирішила знову налагодити стосунки та розповіла, що ми куnили новий будинок. Мама не зраділа, і після того, як батько пішов у інший світ, мама нагадала, що спадщина дістанеться братові, а мені – нічого. Виявляється, причина всього – будинок та гроші.
